Казка, що написана на рулонах газетного
паперу...
У
листопаді 2019
виповнюється 95 років повісті Юрія
Олеши “Три товстуни” —
улюбленій книжці нашого дитинства.
Автор книги одесит Юрій Олеша. Усі вулиці
його дитинства вели до моря, де так добре
мріялося. тож
і не дивно що твір, який приніс йому
популярність — це казка, точніше,
повість-казка, за іншими джерелами
роман-казка.
Цікава
історія написання цієї казки. Одного
разу в вікні сусідського будинку Олеша
побачив дівчинку-підлітка, яка захоплено
читала якусь книгу. Як виявилося, дівчинку
звали Валя Грюнзайд, а читала
вона
казки Андерсена. Зачарований дівчинкою,
Олеша тут же пообіцяв, що напише для неї
казку не гірше великого датчанина. І
тут же взявся за справу. У той час вони
разом з Іллею Ільфом жили в імпровізованому
гуртожитку для бездомних літераторів
— у
будівлі друкарні «Гудка».
Набравши в друкарні рулони газетного паперу, Олеша прямісенько на підлозі строчив історію про трьох жорстоких товстунів, відважного гімнаста Тібула і ляльку Суок: «Бочонок накочувався на мене, я притримував його рукою ... Іншою рукою писав. Це було весело, і тим, що мені весело, я ділився з веселим Ільфом ».
Набравши в друкарні рулони газетного паперу, Олеша прямісенько на підлозі строчив історію про трьох жорстоких товстунів, відважного гімнаста Тібула і ляльку Суок: «Бочонок накочувався на мене, я притримував його рукою ... Іншою рукою писав. Це було весело, і тим, що мені весело, я ділився з веселим Ільфом ».
На першому виданні, як і обіцяв Олеша, красувалося посвята Валентині Леонтіївні Грюнзайд. На той час дівчинка Валя стала дівчиною, але заміж вийшла не за казкаря, а за його друга — відомого Євгена Петрова. І незабаром посвячення змінилося: «Він сказав дивне ім'я, вимовив два звуки, як ніби розкрив маленьку дерев'яну круглу коробочку, яка важко розкривається: Суок!»
Образи дівчинки-акробатки Суок і її механічного двійника народилися не просто випадково, а являли собою справжню квінтесенцію почуттів, вражень і спогадів самого письменника, його любов до цирку, юної акробатки і захват під час рідкісних дитячих свят.У квартирі письменника Валентина Катаєва в Москві Юрій Олеша бачив ляльку настільки схожу на живу дівчинку, що літератори нерідко розважалися, саджаючи її на вікно, з якого вона раз у раз випадала, природно, викликаючи непідробний жах у перехожих. Не варто забувати і про той величезний вплив, який справив на творчість Олеші обожнюваний ним Гофман, а конкретно — механічна лялька Олімпія з оповідання «Пісочна людина», яка також заміняла герою його живу кохану.
А своє незвичайне і’мя головна героїня казки отримала на честь знайомих письменника сестер Суок. Лідія, Ольга и Серафима Суок були дочками австрійського емігранта и жили в Одесі. Олеша був закоханий в молодшу з сестер — Сіму.
Образи дівчинки-акробатки Суок і її механічного двійника народилися не просто випадково, а являли собою справжню квінтесенцію почуттів, вражень і спогадів самого письменника, його любов до цирку, юної акробатки і захват під час рідкісних дитячих свят.У квартирі письменника Валентина Катаєва в Москві Юрій Олеша бачив ляльку настільки схожу на живу дівчинку, що літератори нерідко розважалися, саджаючи її на вікно, з якого вона раз у раз випадала, природно, викликаючи непідробний жах у перехожих. Не варто забувати і про той величезний вплив, який справив на творчість Олеші обожнюваний ним Гофман, а конкретно — механічна лялька Олімпія з оповідання «Пісочна людина», яка також заміняла герою його живу кохану.
А своє незвичайне і’мя головна героїня казки отримала на честь знайомих письменника сестер Суок. Лідія, Ольга и Серафима Суок були дочками австрійського емігранта и жили в Одесі. Олеша був закоханий в молодшу з сестер — Сіму.
У самій казці немає нічого відверто чарівного. Олеша так і писав: «Час чарівників пройшов. Цілком ймовірно, їх ніколи і не було насправді». Місце чарівника займав вчений — так званий представник співчуваючої інтелігенції, доктор Гаспар. Все «чарівне» в цій казці — всього лише фокус і підміна - і «залізне серце» спадкоємця Тутті, і лялька — копія справжньої сестри Тутті — Суок, і продавець куль, «перетворений» в торт. У казці ми тут і там стикаємося з особистими враженнями письменника.
У багатьох рисах міста Трьох Товстунів (ліхтарі, величезний годинник, де ховається Суок, зруйнована вежа) Олеша відобразив улюблену Одесу. Екзотичні імена персонажів теж не випадкові. Зброяр Просперо носить ім'я чарівника з «Бурі» Шекспіра, економка доктора тітонька Ганімед — ім'я прислужника-виночерпия олімпійських богів. А ось капітан Бонавентура носив ім'я середньовічного церковного філософа, мабуть, просто заради сміху. У підсумку, незважаючи на, здавалося б, серйозну революційну тему, казка зазвучала легко, барвисто і карнавально. Діти і дорослі захоплювалися фантазією автора, своєрідністю його метафоричного стилю.
Але в ті часи жанр казки не був ще «реабілітований». Різні вигадки вважалися не потрібними юному будівельнику нового суспільства. Навіть те, що казка була сповнена революційної романтики і практично позбавлена звичного чарівництва, не допомогло. Казка побачила світ лише в 1928 році.
18 листопада 1966 року виходить художній фільм-казка за однойменною повістю Юрія Олеші режисера Олексія Баталова. Між книгою та фільмом є розбіжності. А які? ми пропонуємо вам дізнатися самим. Приємного читання та перегляду.
18 листопада 1966 року виходить художній фільм-казка за однойменною повістю Юрія Олеші режисера Олексія Баталова. Між книгою та фільмом є розбіжності. А які? ми пропонуємо вам дізнатися самим. Приємного читання та перегляду.
