УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО - НАША ГОРДІСТЬ І СЛАВА

 

    Українське козацтво надзвичайно цікаве та важливе явище в історії як країни так і світу. Козаки дивували,та захоплювали, надихали митців на створення своїх шедеврів, берегли рідну культуру та звичаї.

Згадки про козаків зустрічаються й в зарубіжних джерелах. Однак козаки були не просто вояками, адже поряд з силою, мужністю, роздумом, хітрістю повсякчас зустрічається елемент загадковості та містики. То можливо запорожці були не такими вже й звичайними лицарями?

Старший відділ дитячої бібліотеки № 22 напередодні Дня Українського козацтва пропонує, за допомогою книжкової виставки 'Ми роду козацького діти, Землі української цвіт", поринути в захоплюючий світ козацтва.

Козаком міг стати будь-хто із бажаючих, якщо він: вільна і незалежна людина; сповідує православну віру; говорить українською мовою; пройшов військове навчання.

Козаки на Січі знаходили побратимів, за яких ладні були віддати життя. Подейкують, що був у них навіть особливий ритуал, під час якого воїни обмінювались власними натільними хрестами. Це означало вірність товарищів один одному.

Закони на Січі були досить суворими. За крадіжку чи вбивство одного з побратимів козак платив життям.

Курені запорожців були завжди відкриті. Мандрівник чи перехожий міг зайти туди, погостювати, поїсти і рушити далі в дорогу. І це навіть якщо господаря немає вдома. Однак існувало суворе правило, з куреня нічого не виносити, а інакше - покарання. А як хтось знайде якусь річ на Січі, прив'язував її до високого стовпа. Як за три дні власник не знайдеться, то річ переходила у володіння того, хто її знайшов.

Що стасується характерної зачіски українських лицарів, то існують декілька легенд. За однією із них козаки вважали себе надто грішними для раю. Тому, коли вони потраплять у пекло, Бог може змилуватись над ними і витягнути за чуба.

Звичною річчю для козацького раціону була жуйка. Тільки це була природна жуйка: бджолиний віск, клеї з патьоків вишні, горобини, диких груш і яблунь.

Були серед козаків особливі хлопці, яких звали характерниками. Вважалось, що походять вони від древніх язичницьких волхвів, які володіли таємними знаннями, вміли пророкувати майбутнє. Про характерників казали, що їх "ні вогонь, ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної, не брали", і що вони "могли відкривати без ключів замки, переходити через річку по сукняній повсті чи циновках з лози, брати в голі руки розпечені ядра, бачити за кілька верств довкола себе, перебувати на дні ріки, влазити і вилазити з туго зав'язаних і навіть зашитих мішків, "перекидатись" у котів, перетворювати людей у кущі, вершників - на птахів, залазити у звичайне відро і плисти в ньому під водою сотні, тисячі верств"...

Козаки користувались не тільки власними знаннями, а й запозичували бойові прийоми в інших народів. На Січі жили не лише українці, а й представники близько 20 різних національностей: поляки, молдовани, білоруси та інші. Окрім того, самі козаки часто подорожували світом, знайомились з культурою та звичаями інших краін.