вторник, 19 марта 2019 г.


Життя іде і все без коректур...
І час летить, не стишує галопу.


19 березня святкує свій День народження Душа української поезії — Ліна Костенко. Вітаємо нашу геніальну поетесу!
Пропонуємо цікаві факти про відому українську письменницю, поетесу та добірку її віршів.
Цікаві факти
* Ліна Костенко народилася в невеличкому місті Ржищів (Київщина) у родині вчителів. За першою освітою вона педагог. Другу вищу здобувала у Московському літературному інституті.
*В дитинстві мріяла бути льотчицею. Якось вирішила стрибнути з парашутом. Взяла стару мамину парасольку, обідрала чорну тканину (адже парашут повинен бути білим, яким бачила його в небі), натягнула на каркас простирадло. Забралася на горище і, відкинувши драбину, стрибнула … Звичайно, сильно забилася. Але не плакала.
*Коли їй було 11 років почалася Друга Світова війна. Ці дитячі спогади вплинули на її творчість, вона багато писала про війну та мир.
*У 15 років вона вже читала Дідро, Гельвеція, Платона, Аристотеля … Закінчила школу з медаллю.
*У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу (з 1963 до 1977 в Україні твори Костенко не друкувалися). У відповідь на таку жорстоку цензуру, поетеса навіть оголосила голодування.
*Після Чорнобильської катастрофи Ліна Костенко – єдина з українських письменників – майже 20 років регулярно відправлялася в Чорнобильську зону. Та висвітлювала цю трагедію у своїх віршах.
*Ліна Костенко  – почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів.
*Улюблений музичний твір Ліни Костенко – «Реквієм» Верді, особливо «Dies Irae» («День Гніву»).
*Відмовилась від звання Героя України, тому що для неї політичні заслуги неважливі, так як покликання письменника – лише писати.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/tsikavi-fakti-pro-linu-kostenko/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

***
Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, — час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, — пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш — то уже навіки.


***
І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути 
я ще ніколи не пила
Такої чистої печалі,
Такої спраглої жаги,
Такого зойку у мовчанні,
Такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші.
Такого безміру в добі!..
Це, може, навіть і не вірші, 
А квіти, кинуті тобі.


  Крила
 А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
 Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
 В цьому, напевно, правда пташина...
А як же людина? А що ж людина?
 Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
 Вони, ті крила, не з пуху-пір'я,
А з правди, чесноти і довір'я.
 У кого - з вірності у коханні.
У кого - з вічного поривання.
 У кого - з щирості до роботи.
У кого - з щедрості на турботи.
 У кого - з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
 Людина нібито не літає...
А крила має. А крила має!

 
Усе моє, все зветься Україна
Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,—
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є — дорога, явори,
усе моє, все зветься — Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.



Про вічне
Коли я буду навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
то була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною
ні з теоріями, ні з практиками.
і боліла в мене іронія
всіма ліктиками й галактиками.
І не знало міщанське кодло,
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила
забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
Люди, будьте взаємно ввічливі! –
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими



***

Страшні слова, коли вони мовчать
Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія – це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

***

Мабуть, ще людство дуже молоде.
Бо скільки б ми не загинали пальці, -
XX вік! - а й досі де-не-де
трапляються іще неандертальці.

Подивишся: і що воно таке?
Не допоможе й двоопукла лінза.
Здається ж, люди, все у них людське,
але душа ще з дерева не злізла.

***
Спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум’ям згорю.


Комментариев нет:

Отправить комментарий

Зимові книжки для майже дорослих.

Що читати з дітьми взимку. Рекомендаційний список для дітей 6-9 років та їх батьків.